ПРОБЛЕМА ВАЗОВАГАЛЬНИХ СИНКОПЕ В СУЧАСНІЙ МЕДИЦИНІ: ВІД ФІЗІОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДО БІОІНЖЕНЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ МОНІТОРИНГУ ТА ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ
DOI:
https://doi.org/10.20535/.2026.2(22).360278Ключові слова:
вазовагальні синкопе,, варіабельність серцевого ритму, ецелераційна здатність серця, PRSA-аналіз, вегетативна нервова система, симпатовагальний баланс, телеметричний моніторинг, IoT-технології, біомедична інженерія, реабілітація, йога-терапіяАнотація
У сучасній медицині з 2020-х років відбувається радикальна зміна парадигми лікування вазовагальних синкопальних станів (ВВС). Замість традиційної імплантації штучних водіїв ритму для купірування пауз у роботі серця, передові дослідження фокусуються на методах безпосереднього впливу на вегетативну нервову систему. Поряд із хірургічними інноваціями, такими як кардіонейроабляція парасимпатичних гангліїв у порожнині серця, стрімко розвивається консервативний напрямок ерготерапевтичного профілю. У цьому контексті областю дослідження даної роботи є інтеграція біоінженерних пристроїв моніторингу фізіологічних параметрів та цілеспрямованої фізичної терапії, що безпосередньо впливає на патогенез ВВС та нервову систему.
На даному етапі у статті представлено комплексний огляд та аналіз вправ і методів фізичної терапії з урахуванням складних механізмів кардіогемодинаміки. Розвиток синкопе, зокрема індукованих навантаженнями, розглядається як критичний збій автоматичного керування. Обґрунтовано провідну патогенетичну роль рефлексу Бецольда-Яриша та феномену «систолічної порожнечі» у ранній пост-навантажувальний період, спричиненого деактивацією скелетно-м'язової помпи на тлі високої залишкової скоротливості міокарда. Систематизовано немедикаментозні стратегії відновлення автономного балансу: ізометричні маневри протитиску як біомеханічні компенсатори для підвищення периферичного опору, а також тренувальні протоколи і йога-терапія як інструменти довгострокової вагальної нейромодуляції.
Для об'єктивізації впливу цих методів на нервову систему особливий акцент зроблено на застосуванні цифрової обробки біомедичних сигналів. Висвітлено потенціал алгоритму фазово-випрямленого усереднення (PRSA) для обчислення децелераційної здатності серця (DC). Доведено, що показник DC понад 7,5 мс є кількісним предиктором парасимпатичної гіперактивності. Це створює надійне підґрунтя для розробки портативних систем моніторингу, здатних генерувати тригери для запобігання пресинкопе, що робить процес фізичної терапії безпечним. Зазначено, що проведений теоретичний аналіз слугує базою для подальших досліджень, які будуть присвячені клінічній апробації запропонованих ерготерапевтичних методів та протоколів фізичної терапії.