БІОБЕЗПЕКА ВИРОБНИЦТВА ТА ВИКОРИСТАННЯ ДНК-БІОСЕНСОРІВ

Анотація

ДНК‑біосенсори швидко інтегруються у клінічну діагностику та екологічний моніторинг завдяки здатності розпізнавати біомаркери з нано‑ та пікомолярною чутливістю. Водночас їх виробництво і застосування пов’язані з низкою ризиків біобезпеки:  потенційна токсичність наноматеріалів, що входять до складу сенсорів; деградація ДНК‑компонентів під впливом температури, ультрафіолету чи нуклеаз, що може спричинити хибні результати; небезпека витоку конфіденційної генетичної інформації. Робота розглядає основні типи ДНК-біосенсорів — аптамерні, каталізаторні, гібридизаційні та наноструктурні — а також використання синтетичних нуклеїнових кислот для підвищення стабільності сенсорних платформ. Окрема увага приділена аспектам біоетики та біобезпеки: захисту приватності генетичної інформації, етичній відповідальності виробників, контролю точності вимірювань і управлінню ризиками, пов’язаними з використанням наноматеріалів. Висвітлено вибір матеріалів для сенсорів (AuNP, AgNP, ZnO, TiO₂, Fe₃O₄, графен, полімери) з огляду на їхню ефективність і екологічну безпеку, а також необхідність належної утилізації відпрацьованих сенсорів. Підкреслюється, що дотримання міжнародних стандартів біобезпеки та етичних норм є необхідною умовою відповідального розвитку технологій ДНК-біосенсорів. Впровадження принципів біобезпеки забезпечить безпечне використання сенсорів у медицині й захист довкілля, сприятиме підвищенню довіри суспільства до інновацій у сфері біотехнологій.